Про стягнення аліментів на утримання дитини з того з батьків, хто проживає окремо, багатьом все зрозуміло, адже маємо давно напрацьовану судову практику та зрозуміле законодавче регулювання даного питання.
Аліменти стягуються з дня звернення до суду в твердій грошовій сумі або у частці від заробітку/доходу платника.
Відмінність стягнення аліментів за минулий час полягає у тому, що той з батьків, з ким проживає дитина може стягнути аліменти за період, що передував зверненню до суду, якщо доведе, що ним вживались заходи, направлені на отримання аліментів, але той з батьків, хто проживає окремо умисно ухилявся від добровільного виконання обов’язку з надання такого утримання.
І вжиття заходів на отримання аліментів за минулий час і ухилення другого з батьків від надання утримання дитині, мають бути підтвердженими належними та допустимими доказами.
Для того, щоб зрозуміти, чи маєте Ви перспективу отримати судове рішення, прийняте на Вашу користь про стягнення аліментів на утримання Вашої дитини за минулий час, необхідно мати документи, які підтверджують Ваші витрати на утримання дитини за весь час, за який Ви маєте на меті стягнути аліменти та документи, якими підтверджується вжиття Вами заходів на отримання аліментів.
Якщо ж наразі питання про звернення до суду ще не актуальне, але Ви хочете убезпечити на майбутнє власну спроможність стягнути аліменти за минулий час, то Ви маєте збирати всі документи про понесені Вами витрати на утримання дитини, в тому числі витрати на харчування, одяг, забезпечення фізичного розвитку дитини, навчання, оздоровлення, відпочинку тощо. Документи про фактично понесені Вами витрати на утримання дитини допоможуть Вам сформувати розмір аліментів, які підлягатимуть стягненню за минулий час. Це має значення, адже при визначенні розміру аліментів враховується не тільки матеріальний стан та стан здоров’я платника аліментів, але й розмір витрат, понесений Вами.
Якщо ж не мати доказів витрат, понесених на утримання дитини, то розраховувати на присудження аліментів у заявленому Вами розмірі, буде складно.
Тому, для більшого розуміння нормативно-правового регулювання даного питання звернемось до положень законодавства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 р., дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння.
Згідно положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка була ратифікована Україною 27.02.1991 року та набрала чинності для України 27.09.1991 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України “Про охорону дитинства” на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
СК України встановлює принцип рівності прав та обов’язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов’язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Стаття 189 СК України містить диспозитивне правило про те, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів, водночас свобода волі сторін такого договору обмежується імперативним приписом про те, що його умови не можуть порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести:
– (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача;
– (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
За змістом цієї норми право стягнення аліментів за час, що передує пред’явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов:
– до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались;
– особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов’язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.
Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такої вимогою чи на адресу його місця роботи тощо).
Ухилення може виражатися у тому, що зобов’язана особа – відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії.
Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов’язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.
Відповідно до роз’яснень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів”, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
Наведені правові висновки прийняті в Постанові від 22 березня 2021 року у справі N 463/2490/17, провадження N 61-18947св19 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Постанові Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року у справі N 638/4179/21, провадження N 22-ц/818/5295/21, Постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 639/4916/16-ц, провадження № 61-17973св18 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Для формування розміру аліментів за минулий час можна використати розрахунок прожиткового мінімума для дитини відповідного віку, це на випадок, якщо у Вас збереглись не всі документи про фактично понесені витрати на утримання дитини.
Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” надано визначення поняттям:
– державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
– прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
– соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;
– нормативи витрат (фінансування) – показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.
Статтею 1 Закону України “Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
– дітей віком до 6 років;
– дітей віком від 6 до 18 років;
– працездатних осіб;
– осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум за нормами ст. 2 цього закону застосовується для:
– загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
– встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
– визначення права на призначення соціальної допомоги;
– визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та інших;
– встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
– формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.
Статтею 3 вказаного закону встановлені принципи формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг.
Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг – у нормативах споживання не рідше одного разу на п’ять років.
Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Основними принципами формування набору продуктів харчування є:
– забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку організму;
– забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку;
– задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;
– підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.
Згідно з ч. 4 цієї статті, до набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв’язку, закладів культури, освіти, охорони здоров’я та інші.
Набір послуг формується уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.
Основними принципами формування набору послуг є:
– задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв’язку з навколишнім середовищем;
– задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров’я;
– визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;
– урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.
Наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічногорозвитку і торгівлі України, Державної служби статистикиУкраїни від 03.02.2017 № 178/147/31 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 01 березня 2017 р. за № 281/30149) затверджено Методику визначення прожиткового мінімуму.
Зокрема, згідно з п. 1 Розділу 1 цієї Методикик, методика встановлює єдиний порядок розрахунку прожиткового мінімуму у розрахунку на місяць на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення в Україні.
Згідно з п. 2 Розділу 1 цієї Методикик, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:
– набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (далі – набір продуктів харчування);
– мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі – набір непродовольчих товарів);
– мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі – набір послуг).
Пунктом 5 Розділу 1 цієї Методикик передбачено, що для розрахунку вартісних величин наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи) (далі – ціни) в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію, послуги зв’язку) розраховуються Держстатом, відповідна інформація щомісяця надається Мінсоцполітики.
Інформація щодо середніх тарифів на житлово-комунальні послуги (централізоване постачання холодної (гарячої) води, водовідведення, централізоване опалення та користування житлом) надається до Мінсоцполітики Мінрегіоном щокварталу.
Щороку до 01 червня відповідного року (у разі зміни тарифів відповідна інформація додатково надається до Мінсоцполітики) до Мінсоцполітики надається інформація щодо:
– вартості електроенергії для населення – Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП);
– тарифів на послуги зв’язку – Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації.
Розділом ІІ вказаної Методики встановлено порядок визначення прожиткового мінімуму.
Розрахунок вартості набору продуктів харчування:
1) вартість набору продуктів харчування в розрахунку на рік для однієї особи кожної окремої соціальної і демографічної групи населення визначається як сума вартостей споживання кожного продукту, включеного до набору продуктів харчування відповідної групи населення.
Вартість споживання кожного продукту харчування визначається шляхом множення норми його споживання на ціну.
Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування використовуються середні ціни, що склалися в країні (регіоні).
За окремими позиціями продуктів харчування ціна визначається як середня арифметична зважена або середня арифметична проста за групою товарів. При цьому вагова структура визначається Держстатом щороку за даними обстеження умов життя домогосподарств щодо середньодушових грошових витрат домогосподарств на придбання відповідних продуктів харчування та надається до Мінсоцполітики.
Групи товарів, для яких ціна визначається як середня арифметична зважена:
для дітей віком до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років за позиціями:
- інші (ячна, перлова) – ячна; перлова;
- ягоди та виноград (у літньо-осінній період) – ягоди; виноград;
- субпродукти – субпродукти яловичі; субпродукти свинячі; субпродукти птиці;
- ковбаса варена, сосиски, сардельки – ковбаса варена; сосиски, сардельки;
- риба свіжа, свіжоморожена – риба жива та охолоджена; риба морожена;
- оселедці, рибні продукти – оселедці; консерви рибні в олії;
- для працездатних осіб за позиціями:
- інші (ячна, перлова) – ячна; перлова;
- помідори, огірки – помідори; огірки;
- фрукти, ягоди свіжі (у літньо-осінній період) – кісточкові; яблука; ягоди; виноград;
- субпродукти – субпродукти яловичі; субпродукти свинячі; субпродукти птиці;
- ковбасні вироби – ковбаса варена; сосиски, сардельки; ковбаса напівкопчена;
- риба свіжа, свіжоморожена – риба жива та охолоджена; риба морожена;
- рибні продукти – оселедці; консерви рибні в олії;
- для осіб, які втратили працездатність, за позиціями:
- інші (ячна, перлова) – ячна; перлова;
- помідори, огірки – помідори; огірки;
- фрукти, ягоди свіжі (у літньо-осінній період) – кісточкові; яблука; ягоди; виноград;
- цукор, кондитерські вироби – цукор-пісок; печиво, пряники; карамель, ірис;
- субпродукти – субпродукти яловичі; субпродукти свинячі; субпродукти птиці;
- ковбаса варена, сосиски, сардельки – ковбаса варена; сосиски, сардельки;
- риба свіжа, свіжоморожена – риба жива та охолоджена; риба морожена;
- рибні продукти – оселедці; консерви рибні в олії.
Ураховуючи, що споживання окремих овочів та фруктів має сезонний характер, у зимово-весняний період при розрахунках вартості за групами овочів використовуються ціни відповідних продуктів у переробленому вигляді (солоні, квашені), за групами фруктів – ціна свіжих яблук. За позицією “баштанні (кавун, диня)” (крім серпня – вересня) використовується ціна кабачків та гарбузів. При цьому норми споживання за групами овочів та фруктів не змінюються.
Тож, до розрахунку суми аліментів на утримання дитини за минулий час можна використати такі складові витрат:
– грошові кошти фактично витрачені на утримання дитини, що має бути підтверджено належними квитанціями, чеками, довідками, банківськими виписками тощо.
– період, за який наведено витрати для розрахунку середніх витрат на утримання;
– вартість набору продуктів харчування для дітей відповідного віку (якщо такі квитанції не збереглись);
Важливою складовою для отримання позитивного результату в суді є доведення позивачем факта ухилення відповідача (того з батьків хто проживає окремо від дитини) від добровільної участі в утриманні дитини.
Тут у пригоді стануть Ваші систематичні (протягом всього строку) за який Ви маєте намір стягнути аліменти, звернення до відповідача засобами поштового зв’язку.
Згідно з п. 91 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону – шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
Згідно з п. 110 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, у разі коли адресат протягом трьох робочих днів після інформування його за телефоном (через Інтернет) або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу (за винятком рекомендованих листів з позначкою “Судова повістка”) не з’явився за одержанням такого відправлення, поштового переказу, він інформується повторно шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення з відміткою “Повторне” або інформується за телефоном шляхом надіслання смс-повідомлення (через Інтернет).
Таким чином, Відповідач отримуватиме від Укрпошти повідомлення про надходження на його ім’я поштових відправлень з повторним нагадуванням про необхідність отримання поштового відправлення.
Такі листи варто скеровувати за зареєстрованим місцем проживання відповідача, фактичним місцем проживання, місцем роботи (якщо таке Вам відомо), місцем проживання батьків відповідача тощо.
Якщо відповідач Ваших листів про необхідність сплати аліментів не отримає, то таку поведінку можна розцінювати, як умисну, направлену на ухилення від сплати аліментів.
Також Ви можете звертатись до Відповідача засобами електронного зв’язку на його офіційну електронну пошту, за допомогою месенджерів та обов’язково зберігати всі докази такого звернення.
Стягнення аліментів за минулий час відносно нова правова конструкція в частині стягнення аліментів на утримання дитини, але є досить дієвою, якщо правильно її застосувати.
Якщо з тих чи інших причин станом на сьогоднішній день Ви не прийняли рішення звертатись до суду за стягненням аліментів, але маєте обгрунтовані сумніви щодо виконання у майбутньому другим з батьків обов’язку з утримання дитини, то приділіть трохи часу та візьміть собі за правило зберігати всі документи про Ваші витрати на дитину.
Також систематично звертайтесь до другого з батьків засобами поштового, електронного зв’язку з проханням сплатити аліменти на утримання дитини. В такому проханні або вимозі зазначайте персональні дані дитини, розмір утримання, який Ви маєте намір отримати з платника, обгрунтування розміру аліментів та їх призначення (на оздоровлення за рекомендацією/призначенням лікаря, навчання, лікування, фізичний розвиток, відповічинок тощо). Таке обгрунтування потрібне, оскільки за нормами Сімейного кодексу, батьки мають сіпльно вирішувати всі питання, пов’язані з вихованням та утриманням дитини. Також зазначайте свої банківські реквізити на які просите перерахувати аліменти та період за який просите утримання на дитину (за серпень 2022 року, за вересень 2022 року тощо).
Такі прохання/вимоги необхідно скеровувати другому з батьків листом з описом вкладення та зберігати всі документи про поштове відправлення.
Забезпечивши належну доказову базу, Ви матимете змогу довести перед судом і період, за який просите стягнути аліменти на утримання дитини за минулий час і їх розмір.